Т.Г.Шевченку - 202!
09.03.16

Сьогодні, 9 березня, виповнилось 202 роки від дня народження Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.

Нас просто не існує без Шевченка. У ньому вся історія наша, все буття і всі наші мрії. Т. Шевченко був відданий національно-державницькій ідеї і сам робив усе можливе для її утвердження, спонукав до цього інших як словом, так і власним прикладом. У кожної людини є щось своє, найсвятіше у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників – це одне, інша ж справа – поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краще життя, за щасливу долю. Але, щоб тебе почули, треба й самому мати чітке уявлення про це «щасливе життя». І Т. Шевченко, сягаючи мріями до наших днів, у своїх творах протягом усього життя розкриває власний ідеал щасливого суспільства, української нації. Поет твердо вірить, що повсталий народ порве нарешті кайдани рабства і побудує нове суспільство, вільну, нову сім’ю, де б і його, поета, не забули «пом’янути незлим тихим словом».

Вся історія державотворення України – історія злетів і падінь саме ідеї соборності. Звільнивши творчий дух з лещат агресивного, руйнівного гонору, об’єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, наш народ здатен вразити світ своїми здобутками і єдністю. Єдністю, про яку споконвічно мріяли наші пращури, Шевченком омріяною єдністю, що має стати запорукою існування єдиної, соборної і тільки в соборності сущої демократичної України. Бо тільки єдність людей і спільність їхньої мети відкриває шляхи до перемоги. До нас часто звертаються з різними опитуваннями, які, в основному, містять одне загальне питання: чого ми бажаємо? Правди, реформ, змін, а не слів, гасел і застою на їх тлі! Адже саме ми сьогодні творимо історію,  йдемо воднокроч з Україною по її сторінках. І кожен її злет, як і падіння, буде і нашим. То ж візьмемося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі», й доведемо усьому світові, що

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України!