"Хіба ж я винен, що болить..."
13.05.16

 
    20  століття  займає  особливе  місце  в  історії України.  Тривала  і запекла  боротьба  вільної  сутності  людини  і жорстокої,  тоталітарної  системи.   Наслідки  «соціального  експерименту»  жахливі.  Вони  не  оминули  і  Чечельницький  край.
  Щорічно  в  третю  неділю  травня  в Україні  відзначається  День  пам’яті  жертв  політичних  репресій. Цього  дня  ми  вшановуємо   пам’ять  тих,  хто  став  жертвою  політичних  репресій  часів  більшовицького   режиму,  був  ув’язнений  у  концтаборах  або  засланий   у  далекі  безлюдні  землі -  українську  інтелігенцію, патріотів,  простих  селян.
  У  центральній  районній   бібліотеці відбулася  зустріч  з  Мироном  Михайловичем    Пецюхом,  уродженцем  села  Воля  Якубова,  Львівської  області,  жителем  Чечельника,    жертвою   політичних  репресій.  На  зустрічі  в  бібліотеці «Чорна  сповідь  моєї  Вітчизни»  Мирон  Михайлович  розповів  про  історію  своє  родини,  батька- командира  радянських  військ,  котрий  організував  партизанський  загін,  воював  проти  КДБ,   патріот   України, який  загинув  від  ворожої  кулі.   Родина  зазнала  переслідувань,  залякувань.  Маленький  Мирон   з однолітками  носив  їжу  батькам,  партизанам,  допомагав  бійцям  за  волю  України.  Саме  за  його зусиль    воїни  відстояли Західну  Україну  у  важкічаси.  Нелегкий  життєвий  шлях  Мирона  Михайловича  ознаменувався  навчанням на  курсах  гірників,  став  бригадиром  шахтарів,  закінчив  боксерську  школу.  В  1992 році отримав   Мандат  Народного  Руху  України,  член УПА,  соратник  В’ячеслава  Чорновола.   Мирон  Михайлович   сумлінно     пропрацював  на  різних  посадах  в Чечельнику .  Завжди  добросовісно, гідно  носив   зерно  української  душі,  пророщене  в  його  серці  стократним  урожаєм.   За  86 років життя  зазнав  і  слави,  й  розчарування,   тяжко  й  небезпечно  ніс  полум’я  любові  до  рідної  самобутньої  неньки-землі. 
   Свою  родину  навчає любити  один  одного,  шанувати  Україну,  оберігати  незалежність  і  суверенітет.  Онук  Радислав  нині  захищає  кордони   держави  від  завойовників.  Розповідь  змусила   присутніх  замислитись  над  сутністю  тогочасного  режиму.
    Матеріали,   що  висвітлюють  ці  трагічні  події  нашої   історії  представлені  на  виставці-пам’яті   «Розп’ятими  долями   тремтить  Україна».  Ця трагедія ніколи не повинна повторитися. Це наша історія. Ми не маємо права забувати, ми повинні пам’ятати, яку страшну трагедію довелось пережити нашому багатостраждальному українському народові на шляху до незалежності.