22 травня світ відзначає Міжнародний день біорізноманіття. Цей день було проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 2000 році на честь прийняття 22 травня 1992 року Конвенції про біорізноманіття. Саме з того часу діяльність із збереження видів стала предметом міжнародного права.
Кругообіг та очистка природних вод, збереження ґрунтів і стабільність клімату, якісні продукти харчування та ліки, сировина для промисловості, безпечне для життя довкілля – все це є можливим настільки, наскільки збережене на Землі різномаїття видів, екосистем, ландшафтів.
Серед загроз збереженню видів слід назвати вирубування лісів, загачування русел, розорювання степових та лучних ділянок природної рослинності, висушування болотних комплексів, нерегульований випас домашніх тварин. Суттєвою загрозою також залишається інвазія – поява чужорідних, агресивних видів з інших екосистем та їх подальше неконтрольоване розмноження. Прикладом чужорідних рослин – агресорів є амброзія полинолиста, борщівник та клен ясинолистий. У цьому зв'язку варто згадати Картахенський протокол про біобезпеку (окремі угоди про те, як необхідно вести господарську діяльність, щоб вона не супроводжувалась інвазією, а також контроль за поширенням генетично модифікованих організмів), який є невід'ємної частиною Конвенції про біорізноманіття.
Для збереження та охорони видів необхідно надавати заповідний статус типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, територіям, які є природним середовищем існування різних видів тварин і рослин. До цього переліку можна віднести й оздоровлення басейнів річок, зокрема шляхом встановлення на місцевості прибережних захисних смуг, особливо крутосхилих ділянок; збереження водно-болотних угідь, посилення їх водозахисної та водорегулювальної здатності. Особливе місце займає контроль за поширенням чужорідних (інвазійних) агресивних видів та генетично модифікованих організмів.
На збереження видів водойм суттєво впливають ставки, особливо з відкритими плесами, без рослинності та щорічним спуском води. Найкращим вирішенням цієї проблеми було б будівництво ставків для риборозведення на дериваційних каналах, в стороні від основного русла річки. Хоча, штучно створені водойми іноді сприяють поширенню водно-болотних птахів та позитивно впливають на збереження видів. За останні роки в області зросла чисельність водно-болотних видів птахів на ставках, частина яких покрита прибережними заростями та водно-болотною рослинністю. Разом з тим водойми, на яких переважають відкриті плеса, як правило, мають низький показник біорізноманіття. Також на стан водних об'єктів суттєво впливає розорювання прибережних захисних смуг, особливо малих річок, що призводить до їх зміління і, навіть, до зникнення.
Природні комплекси Вінницької області доволі різноманітні. Лісові масиви, степові ділянки, лучно-болотні та водні екотопи, мальовничі ландшафти малих річок, Побужжя та Придністров'я. У природному стані залишилися неосушені болота, торфовища, вершини горбів, ділянки вздовж річок, де збереглася природна рослинність. Площа таких ділянок становить до 5% площі області. Сьогодні в області нараховується більше 200 видів вищих рослин занесених до Червоної книги України та тих, що підлягають під дію міжнародних договорів України. Серед тварин занесених до Конвенції CITES на території області мешкає 138 видів. Серед таких можна назвати плиску жовту, Арум Бессера – росте тільки на Волино-Подільській височині, сфагнові мохи, латаття сніжно-біле, бруслину карликову.
За останні десять років в області проводилась активна робота із охорони таких територій та включення їх до природно-заповідного фонду. Сьогодні область нараховує 408 територій та об'єктів природно-заповідного фонду (з них 1 національний природний парк та 4 регіональних ландшафтних парки) загальною площею біля 60 тисяч гектарів, що складає 2,2 % від площі області.
В області складені та затверджені списки регіонально рідкісних видів тварин і рослин.
У 2016 році в результаті спільної роботи департаменту екології та місцевих рад створено шість об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення: гідрологічний заказник «Ільківський став», орнітологічний заказник «Ставки», ландшафтний заказник «Сосонка», ботанічний заказник «Дошка», ботанічний заказник «Красне», ботанічний заказник «Криничка». Загальна площа новостворених об’єктів 151,064 гектарів.
У 2017 році планується оголошення 14 об’єктів ПЗФ: ландшафтного заказника «Волошкове поле», ботанічної пам’ятки природи «Бабійове» (Чечельницький район); гідрологічних пам’яток природи «Козацький горб», «Тарасова Левадка», «Підмит», «Гребельки» (Шаргородський район); ботанічних заказників «Глибока долина», «Балин», «Білі бліндажі», «Рогатки» (Мурованокуриловецький район); ботанічного заказника «Липовецькі дубки» (м. Липовець); ландшафтного заказника «Зелена» (Погребищенський район).
Актуальним для збереження видів залишається створення єдиної системи територій, що забезпечують збереження та відновлення довкілля. Називається така система територій екомережею і складається із ділянок відносно недоторканої природи, де тварини і рослини практично позбавлені впливу людини (ядра екомережі), та території, якими ці ділянки сполучаються між собою (екологічні коридори). Наприклад, ядрами екомережі можуть бути два ліси, а коридором – річка, що протікає між ними. Руслом і берегами річки тварини зможуть пересуватися з однієї ділянки лісу в інший. Такі локальні системи поєднуються у більші, котрі в свою чергу формують глобальну екомережу. Екологічна мережа - це той мінімум, який ми лишаємо живим істотам Землі, і який обов’язково має бути звільненим від впливу господарської діяльності людини.
В рамках виконання Регіональної програми екологічної мережі розроблена та затверджена обласною радою Регіональна схема екомережі області, розроблені і затверджені локальні схеми екомережі Жмеринського, Муровано-Куриловецького районів, міст Немирів та Бар.
Загалом, серед заповіданих територій Вінниччини можна згадати:
Національний природний парк "Кармелюкове Поділля", ліси якого характеризуються виключним багатством дендрофлори. Парк уособлює природу Південного Поділля, де типові ландшафтні і біотичні комплекси вбирають в себе значну кількість субсередземноморських та південно-східних елементів, які тут перебувають на північній та західній межах свого поширення.
Регіональний ландшафтний парк "Мурафа", на території якого зростають переважно лісові та степові види. Серед них рідкісні, занесені до Зеленої книги України: мигдаль низький, дуб черешчатий, кизил, а також угрупування грабово-дубового лісу з дуба черешчатого плющевого, угрупування грабово-дубового лісу волосистоосокового та грабово-дубового лісу яглицевого. Серед фауни зустрічається вівсянка очеретяна, очеретянка лучна та кобилочка солов’їна.
Регіональні ландшафтні парки "Середнє Побужжя" та "Немирівське Побужжя". Окрасою парків є перекати русла Південного Бугу з порогами, що формуються в тих місцях, де на поверхню річки виходять кристалічні породи Українського щита. Рослинний покрив представлений широколистяними лісами та ділянками степової рослинності.
Серед ендемічних та реліктових видів – берека, льон бессарабський, молочай багатоколірний, цибуля подільська, а також представники флори, що потребують особливої охорони: адоніс весняний, лілія лісова, підсніжник звичайний, косарики черепичасті, черевички зозулині, гніздівка звичайна, любка дволиста, зозулинець шоломоносний. Усі вони занесені до Червоної книги України.
Регіональний ландшафтний парк "Дністер", який є природним екологічним коридором, що поєднує величезне розмаїття видів флори і фауни.
Згарський загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення розташований у долині річки Згар, де збереглися у природному стані водно-болотні угіддя. Зростають сальвінія плаваюча, зозулинець блощичний. Зустрічаються ходуличник, колпиця, коровайка, скопа, орлан – білохвіст, горностай, видра річкова, які занесені до Червоної книги України. Але останніми роками діє низка негативних чинників, які загрожують цілісності даної екосистеми. Такими чинниками є висока амплітуда коливання рівня води у ставках, що спричинює підтоплення та загибель кладок навколоводних та водних видів птахів; браконьєрство під час весняної міграції птахів та в період полювання на копитних та хутрових звірів; розширення зон відпочинку; рекреаційне навантаження та випалювання рослинності.
Подолання цих та інших проблем задля збереження унікального комплексу водно-болотних угідь Поділля, його флори та фауни можливе лише за умови підвищення охоронного статусу заказника.
