Гончарство рятувало життя людям

19.11.19

Майже 360 років український народ веде криваву боротьбу проти московських загарбників Україна бореться за Волю і Свободу, за свою Незалежність, за свою Українську самостійну соборну Державу. Не може існувати видуманої більшовиками  тези про те, що ми братні народи, тому, що протягом такого великого історичного періоду московська влада нищила українську націю голодоморами, війнами, репресіями, переселеннями, зросійщенням.

І сьогодні триває п’ята за останні 100 років російсько-українська війна. Зловісне знищення українців відбувалося під час голодоморів, які штучно створювали московіти-більшовики. Майже 3 млн. українських селян померли від голоду у 1921-1923 роках на Півдні України. До 10 млн. українського народу знищено штучним голодом у 1932-1933 роках. Близько 1 млн. українців померли від голоду в Центральній та Східній Україні у 1946-1947 роках.

Протягом тривалої  дослідницької і пошукової роботи по увічненню Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в селі Бондурівці, мені, авторові цих рядків, приходилось паралельно поєднувати пошук майстрів традиційних ремесел (гончарства, бондарства, ткацтва і  др.. ) в нашому краї  минулого  століття. Це поєднання дало позитивний вагомий результат. Частково  було встановлено прізвища й імена померлих від голоду жителів с.Бондурівка. 100 чоловік занесено до «Національної  книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вінницька область». Свідчення очевидців, які проливають світло на страхіття того часу,  зібрано і видано окремою  брошурою. Це дуже важлива справа,адже очевидців з часом стає все менше. Прийдешні покоління повинні пам’ятати жахливі наслідки цих злочинів більшовиків і в майбутньому не допустити  подібних трагедій. Встановлено прізвища й імена гончарів ХХ ст., їх діяльність,життя в роки голоду. Встановлено зв’язки гончарів сусідніх з Бондурівкою сіл Білий Камінь, Каташин, Жабокричка, Торканівка, Куренівка, Тартак. Виявлено, що вони спілкувались між собою, переймали досвід у досвідченіших, ділилися секретами гончарного виробництва, планували збут і торгівлю гончарною продукцією на ярмарках, по селах. У страшні роки голоду вони організовувались і їздили міняти свій товар на продукти харчування у інші регіони України. Рятували свої сім’ї і своїх родичів від неминучої смерті.  Багато людей  в ті роки  було врятовано завдяки традиційному гончарному ремеслу. Різноманітні гончарні вироби в усі часи мали товарний попит і майстри- гончарі  та населення села мали змогу міняти їх на харчові продукти.

 Династії  гончарів були майже в кожному селі. В Бондурівці була династія гончарів Тодорашків,  в Тартаку -  династія гончарів Кобчиків, в Білому Камені -  Кобчиків, в Торканівці-Михальченків. ТодорашкоДорофтей  і його син – Тодорашко Максим Дорофтейович- 1883- 1954рр. – Бондурівка, Тодорашко Аврам 1892 р.н. – Бондурівка,  Кобчик Іван  – Білий Камінь, Михальченко Микита – і його син-Михальченко  Ісак Микитович 1899 р.н. - Торканівка, Михальченко Степан Фрезонович 1889 р.н. – Торканівка - гончарі  1- ї  половини ХХст.

Їх нащадки – Кольченко  Ганна Максимівна – 1926р.н. – дочка, Барський Василь Андрійович 1950р.н. – онука, Тодорашко Христя Аврамівна  1922 р.н.– дочка, Кобчик Тимофій Іванович 1943 р.н. – син,  Михальченко Іван Ісакович 1936 р.н. – син, Токарчук Антоніна Кононівна 1951 р.н. – онука, Пакус Пелагія Вікторівна 1949 р.н.- з родини Михальченків – надали інформацію і розповіли про своїх батьків, дідів, прадідів про їх життя і діяльність як гончарів, про те, як це ремесло допомогло їх сімям  і родичам врятуватися і вижити в роки Голодомору 1932-1933 років. Пакус  Пелагія Вікторівна свою розповідь про гончарів в роки голодомору переклала у віршовану форму і подарувала для бондурівського  музею.  За один день вона  написала вірша, якого присвятила Пам’яті померлих від голоду в різні роки більшовицького свавілля.

Вічна пам'ять померлим в роки Голодоморів!

Хай таке ніколи не повториться! 

*****

Земля, земелька наша, то є святая, вона годує люд.

То є і матінка й сестра  найстарша, на ній рослини всі цвітуть.

А під землею є ще глина,з якої Бог зліпив людину.

І Духом Він своїм животворив,всі ці пейзажі наші,

Бог нам навіки присвятив.   

Щоб з дерева оселі будували,в криницях стіни з дерева вкладали.

А гончарі із глини нам посуд для життя виготовляли.

Це ремесло було завзяте, і гончарів було багато.

І завдяки гончарству їх, щоб посуд мали, в роки голодні, виживали.

І 32-ий і 33-ій страшні роки Голодомору,

І кожен житель пусткою тримав комору.

Щоденно люди помирали, бо ні зерна ні крихти хліба вони не мали.

Нащадкам всім, тих гончарів, дай Бог здоров’я,що таких предків мали.

І завдяки гончарству їх, життям обдарували.

Той посуд їх, що люди мали, у Західній частині України всі на зерно міняли.

В стражданнях, муках тих, хто добирався,хто пішки,

А хто на потяг той, на верхи забирався.

В зимові дні, холодні, -  а людочки з закляклими руками і ногами,

- і вщент голодні.

І падали в дорозі, знесилені, змарнілі, не досягнувши омріяної цілі.

Хто з потяга закоченілий, а хто під потяг, як грудочка скотився,

І вже без ніг навіки залишився.

А вдома дітки на матір всі чекають, бо їсти хочуть.

Про лихо те, яке їх так спіткало, вони, ще і не знають.

Дай Бог, щоб цього не було вже ніколи,і не зазнали ми, ні діти наші,

Безглуздої крамоли.

Бо то був Ленін, « вождь великий», приказ той надіслав,

Щоб багатотисячний їх комсомол, весь люд вкраїнський обібрав.

В приказі тому написав: «А хто зерно не буде нам все віддавати,

На місці їх всіх розстріляти».

Все так і сталось, - кого на місці розстріляли,

А інших в область відправляли, в могилу братську закопали.

Вся кров на ньому,приказному, Ленінові тому.

Тепер він добре знає, чому земля свята, його і не приймає. 

Завідуючий народним музеєм історії села Бондурівки Коваленко Василь Олексійович