Хата моя, біла хата…

22.02.18

Село – колиска України. Впродовж віків у цій колисці вигодовувалось те, що називається українською культурою.

  Дедалі більше відділяється від нас у шаленому темпі епохи біленька хатинка у вишневому саду з колискою та мудрим усміхом батька.

  У  цій хатині наш корінь роду, щось одвічне, як життя і святе, як мамина пісня.

  Хата, як і людина уміє плакати і сміятися, вона може бути горда і сумна, пихата і доброзичлива.  Все залежить від того, яка родина в ній мешкає.

  Отчий  дім... З ним пов’язане все наше життя.  Тут бере витоки стежина кожного з нас. Тут пахне хліб, випечений руками бабусі  чи мами, тут наше коріння.

  Тож заглянімо в хатину бабусиного дитинства, переступімо поріг прабабусиної хати, яких вже майже не залишилося. Але саме в цих маленьких, низеньких, непоказних хатинах ще живе дух мудрих народних традицій, що споконвіку формують в людини добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.

  Та час нестримний. У кожного з нас красиві великі будинки. Тож нехай у них завжди панує мир і злагода, ласка і добро.

 Нехай завжди вони кличуть і манять нас до себе, бо всі ми родом із такої хати.

  Дай Боже, щоб в мирі й спокої розвивались традиції нашого села, щоб ткались килими, вишивались рушники, лунали пісні і розвивалась українська культура.

  А  Демівська сільська бібліотека запрошує всіх бажаючих на виставку вишивок «Хата моя, біла хата…»