Наставництво – альтернатива усиновленню

09.11.17

Мета наставництва – підготувати дитину, позбавлену батьківської опіки, до самостійного життя. Адже діти в інтернатах не вміють готувати їжу, робити покупки, захищати свої права тощо. Допомогти їм у цьому може наставник, який має стає для дитини другом. 

Стати наставником означає стати турботливим  дорослим,  другом, готовим присвятити дитині з інтернату свій час, знання і досвід. Наставник повинен мати повних 18 років, бажання допомагати іншим, слухати, бути терпеливим і, звісно, любити дітей.

На практиці це виглядає так: за людиною, яка бажає стати наставником, закріплюється одна дитина-сирота, до якої, щонайменше чотири рази в місяць, слід приїздити в інтернат, проводити з нею час, гратися, спілкуватися, вчити елементарним навичкам життя. Наприклад, приготувати разом їжу, розповісти про економію коштів, поговорити про майбутню професію, допомогти в особистих проблемах чи конфліктах. Словом, підготувати дитину-сироту до дорослого самостійного життя та соціальної адаптації.

Щодо віку – це можуть бути діти від 0 до 18 років. Як правило, для наставництва обирають дітей з 8 до 18 років. Діти у цьому віці краще розуміють, що наставник – це не майбутня мама чи опікун. Чи законно це? Так. Якщо раніше наставництво й існувало, то не в надто виражених формах та масштабах. Звісно, були небайдужі люди-волонтери, котрі навчали дітей-сиріт початків самостійного життя, того, чого не навчать в інтернаті. Однак, відбувалося це все на ентузіазмі та щирому бажанню допомогти.

Усі діти, які проживають в закладах інституційного догляду, інтернатах, центрах соціально-психологічної реабілітації та інших подібних дитячих будинках, за законом підлягають наставництву. Не входять сюди лише дитячі будинки сімейного типу. Тому що, це вже сімейна форма виховання, а не колективна.

Найчастіше "інтернатівцям" допомагають волонтери чи спонсори матеріально. Як правило, привозять одяг, цукерки, іграшки, організовують цілі шоу та свята. Ясна річ, це необхідно. Однак, для дітей в інтернатівських установах вкрай важливішою є психологічна підтримка та звичайні дружні відносин, те чого за гроші не купиш – спілкування, увага та прийняття, спільні ігри, можливість отримати пораду, вирішити проблему, бути захищеним.

Багато дітей-сиріт, які проживають в інтернатах, з різних причин (здоров’я, старший вік, відсутність статусу сироти) не можуть бути всиновленими. У дітей старше п’яти років шанси знайти батьків різко знижуються. А бажаючих усиновити підлітка – одиниці. Це значно шкодить їх емоційному та душевному стану. Як результат, діти не підготовлені до самостійного життя, тому, більшість з них після виходу з інтернату ведуть асоціальний спосіб життя.

Згідно із статистикою, в Україні близько 104 000 дітей виховуються в 760 інтернатах та дитячих будинках України. Після виходу із інтернатних закладів: кожна друга дитина здійснює злочин, кожна п’ята – стає бомжем, кожна сьома – здійснює спробу самогубства, тільки 1% дітей-сиріт вступають у вищі навчальні заклади. Але найбільша проблема полягає в тому, що ці діти залишаються надзвичайно самотніми, поряд з ними немає нікого, до кого б вони могли звернутися за допомогою. Чи треба дитину всиновлювати?

Звичайно, найкраще місце для виховання дитини – це сім'я. Наставництво відмінно спрацює для тих, хто не має шансів на всиновлення. Це для дітей, які навряд чи будуть усиновлені. Наставнику рекомендують приїжджати в інтернат чи дитячий будинок до свого вихованця. Це може бути, наприклад, на вихідних – на одну-дві години. Згодом, як пара встановить довірливі стосунки, з вихованцем можна прогулятися, наприклад, в місті, парку, посидіти в кафе тощо. Однак залишати територію інтернату можна лише за згодою керівника закладу. Якщо ви стали наставником, і так сталося, що часу обмаль і немає можливості приїхати до дитини, як обіцяли – можна поспілкуватися по телефону або через скайп, а потім знову відновити особисті зустрічі.

Як стати наставником? Потрібно подати заяву та необхідні документи в центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у своєму місті. Наступний крок – навчання на тренінгу для наставників (на який вас відправлять), де професійно готують до взаємодії з дитиною з інтернату. Опісля наставник отримує рекомендацію до певної категорії дітей.

Якщо наставник уже має рекомендацію – звертається в заклад, який йому зручний по місцю проживання. В свою чергу, адміністрація закладу, повинна підготувати дітей до наставництва. Тобто, розповісти їм, що наставник – це не спонсор, не майбутній усиновлювач, не опікун. Дитина зі свого боку також дає згоду на наставництво. Водночас, наставника підбирають до конкретної дитини, враховуючи так би мовити його "ресурси", чим він може бути корисним саме цьому вихованцю. 

 З метою впровадження наставництва над дітьми, які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інших закладах для дітей, 21 серпня 2017 року у Вінницькій області було підписано Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю між Уповноваженим Президента України з прав дитини, Вінницькою обласною державною адміністрацією та громадською організацією «Одна надія». Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 20.09.2017 року № 655 утворено робочу групу з питань впровадження наставництва над дітьми, до складу якої увійшли представники обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Департаменту освіти і науки, Департаменту соціальної та молодіжної політики, служби у справах дітей обласної державної адміністрації та партнерських організацій. 

За детальною інформацією можна звертатися у Чечельницький районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що по вул.Героїв Майдану,31 за телефоном 2-11-75.


Тетяна ФАРЕНЮК

Директор Чечельницького районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді