Спадкові права громадян

20.05.20

Спадкове право являє собою сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи (спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб (спадкоємців). Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переживає її. Вони мовби відкриваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи.

Спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини.

Не входить до складу спадщини також право на аліменти, пенсію, допомогу та інші соціальні виплати, а також права та обов’язки спадкодавця як боржника та кредитора, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою і відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України припиняються у зв’язку з його смертю.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Перехід прав та обов’язків юридичної особи у разі припинення її діяльності регулюється іншими нормами законодавства, які не є нормами спадкового права.

Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті.

Можливість бути закликаним до спадкування не залежить від громадянства фізичної особи і від стану її дієздатності: право спадкування мають також особи, визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, особи з обмеженою цивільною дієздатністю, а також особи, що перебувають у місцях позбавлення волі. Однак необхідною умовою спадкування для фізичної особи є те, що вона повинна бути живою на момент відкриття спадщини. Закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після його смерті (тобто після відкриття спадщини), включаючи їх до кола спадкоємців.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківства і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Чинне цивільне законодавство передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю. У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, тобто в день смерті особи або в день, з якого вона оголошується померлою. Змістом права на спадкування є певні можливості, якими може скористатися особа, у якої виникло це право. Серед них – право прийняти спадщину, відмовитися від неї взагалі чи на користь іншої особи, не проявляти щодо неї жодного інтересу, тобто не вчиняти ніяких юридично значимих дій щодо прийняття чи відмови від спадщини.

Як зазначалося вище, право на спадкування виникає насамперед у спадкоємців за заповітом. В окремих випадках воно може одночасно виникнути й у спадкоємців за законом. Це може мати місце у разі складення заповіту лише щодо частини спадщини або у разі, коли хтось із спадкоємців за заповітом усунений від права на спадкування або відмовився від спадщини чи не прийняв її, якщо йому була визначена заповітом певна частина спадщини. Право на спадкування у спадкоємців за законом може виникнути тільки у разі відсутності цього права у спадкоємців за заповітом.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п’яти років до його смерті. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе.

Слід зазначити, що цивільне законодавство встановлює п’ять черг спадкоємців за законом. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі і народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив. До другої черги спадкоємців за законом законодавець відносить рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини, віднесені до спадкоємців, які мають право на спадкування у четверту чергу. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Але з цього не можна зробити висновок, що вони не закликаються до спадкування ні за яких обставин. Вищезазначені особи є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того родича, який був би спадкоємцем. Вони спадкують ту частку, яка б йому належала, якби він був живий. Таке спадкування є спадкуванням по праву представлення.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення таких спадкоємців від спадкування, неприйняття усіма спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття шляхом подачі відповідної заяви про відмову нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Однак законодавець надає можливість зміни черговості одержання права на спадкування шляхом укладення та нотаріального посвідчення договору між заінтересованими спадкоємцями. Такий договір має бути укладений після відкриття спадщини і не повинен порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, та спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку спадщини. До таких спадкоємців належать: малолітні, неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні батьки спадкодавця, непрацездатний чоловік (дружина), що пережив померлого.

Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини. Вчинення таких дій не вимагається, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шестимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини, не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо ними не подана заява про відмову від прийняття спадщини, яка до того ж не була відкликана ними протягом строку, встановленого для її прийняття.

Прийняття спадщини повинно бути безумовним і беззастережним. Спадкоємець не може прийняти лише частину спадщини і відмовитись від іншої або висунути інші умови, на яких він приймає спадщину.

Як зазначалось вище, спадкоємець за законом чи за заповітом має право не тільки прийняти спадщину чи не прийняти її, але має також і право на відмову від прийняття спадщини. При цьому така відмова може бути як на користь іншого спадкоємця, так і безадресною. Але в обох випадках відмова від прийняття спадщини має бути безумовною й беззастережною, поданою за місцем відкриття спадщини в строки, встановлені для прийняття спадщини. Протягом цих строків за спадкоємцем, який подав заяву про відмову від спадщини, зберігається право на відкликання такої відмови.

Слід мати на увазі, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини можлива лише на користь іншого спадкоємця за заповітом. При безадресній відмові такого спадкоємця частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь одного або кількох спадкоємців за законом незалежно від черги. У разі безадресної відмови від прийняття спадщини одним із спадкоємців за законом із черги, яка закликана до спадкування, частка у спадщині, яку він мав прийняти, переходить до інших спадкоємців тієї ж черги порівну.

Законодавець визначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцям із часу її відкриття. Юридичним оформленням права на спадщину є видача нотаріусом за місцем відкриття спадщини спадкоємцям, які прийняли спадщину, свідоцтва про права на спадщину.

При видачі такого свідоцтва нотаріус зобов’язаний встановити факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за заповітом або за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається це свідоцтво, та перевірити факт належності такого майна спадкодавцю, наявність претензій кредиторів. На підтвердження цих обставин спадкоємцями повинні бути подані нотаріусу відповідні документи.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному спадкоємцю окремо з визначенням його частки в спадковому майні. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, як і прийняли спадщину, строком не обмежена. Отримання такого свідоцтва є правом спадкоємця, яке він може реалізувати у будь-який час по закінченні строку, встановленого для прийняття спадщини.

За отриманням консультації та захистом своїх прав можна звернутися до Чечельницького бюро правової допомоги Гайсинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги  з 09-00 год. до 18-00 год. за адресою: смт.Чечельник, вул. Свято- Михайлівська 7 або за телефоном (04351) 2-10-47.