В цій родині щастя - саме в дітях

03.06.20

У кожного своє щастя… Одні, аби бути щасливими, прагнуть до статків, інші – до визнання та високої посади, а дехто щасливий у материнстві.

Євдокія та Олександр Ташки познайомилися, коли дівчині виповнилося сімнадцять. Він повернувся з строкової служби. І як дорослішала та розквітала Євдокія, так і міцніло перше юначе кохання.

У 2004 році Євдокія та Олександр одружилися та переїхали на постійне місце проживання в Чечельник до дідової хати Олександра.  А у 2005 році Бог послав подружжю первістка Олександра. Звичайно, найбільше тішився народженню сина Олександр - буде татові підмога.

Євдокія Петрівна виховувалась у багатодітній родині, тож змалку звикла до гурту, до братерської допомоги. Молода мама мріяла щонайменше про трьох діток у своїй сім’ї. Тож за чотири роки лелека знову навідався до Ташків – народився синочок Дмитро.

А коли у 2013-му жінка зрозуміла, що знову носить під серцем маля, щиро мріяла про дівчинку. І мрія здійснилася,  народиласьдівчинка - Яна.Ось і з’явилась в районі ще одна багатодітна родина – родина Ташків.

Живуть Ташки, як в селі –обробляють землю, утримують господарство. Олександр душею прикипів до землі, до техніки. В усьому підтримує чоловіка Євдокія. Ніколи вона не боялася роботи, після своєї основної роботи (Чечельницька селищна рада) постійно поспішає додому, щоб разом з дітьми допомогти чоловікові по господарству та займатись улюбленими справами разом з дітьми.

- Маємо велику родину, то мусимо працювати, - говорить Євдокія Петрівна. Утримуємо корову, свині – це наш також дохід, хай і не надто значний, але діти постійно насолоджуються  молочною та м’ясною  продукцією. На землі вирощуємо картоплю та зернові, маємо й садок. Загалом, мій чоловік береться до всього. Він гарний господар і дбайливий батько.З розповіді жінки розуміємо, що Олександр Федорович – не просто глава сімейства, за ним дружина та діти  почуваються, як за кам’яною стіною, бо мають і підтримку, і пораду.

А при розмові з дітьми про батьків,  то діти в один голос : - Мама й тато у нас  дуже добрі. Мама спокійна, але якщо щось зробимо, то, звичайно, без виховного моменту не обійдеться. В школі завжди наші батьки цікавляться не тільки нашим навчанням, а щонайперше – поведінкою.  Вчать нас в будь-яких життєвих ситуаціях бути відвертими, якщо щось сталося, то обов’язково розповісти, адже неправда рано чи пізно, а таки викриється.

- Діти у мене хороші, я можу довірити їм будь-яку роботу. Треба в хаті прибрати -  допоможуть,працюємо на городі – теж усі разом, - говорить багатодітна мама.

Коли заговорили про те, яке майбутнє бачить для своїх дітей, Євдокія Петрівна зізнається: «Усі діти різні за характером. Найменша– спокійна, врівноважена, але і хитренька «як лисичка». Хлопцітеж вчиться непогано, але жваві й енергійні . Та найбільша мрія багатодітної родини – аби їхні діти були здорові і не було війни в Україні. Бо строкову службу, що є школою справжнього чоловіка, на думку глави сімейства, мають пройти його сини.

Євдокія Петрівна відверто говорить, що вважає себе щасливою мамою і дружиною, хоч зізнається, що не завжди легко дати лад великій родині. Та є у жінки надійний тил - мама Тамара Харитонівна, яка з ними проживає з 2013 року, залишивши свою рідну домівку на Кіровоградщині, переїхавши до своєї доньки Євдокії. Вона перший порадник для Євдокій та Олександра і в справах господарських, і у справах домашніх. Наприклад, завдання Тамари Харитонівни– подоїти корову,  довести до ладу молоко. А ще бабуся – перша помічниця у догляді за дітьми.

Коли запитуємо Євдокію Петрівну про основні принципи сімейного виховання Ташків, жінка перелічує, довго не задумуючись :

- По-перше, має бути повага до батьків. У нас, наприклад, татові завдання не обговорюються. Діти розуміють, якщо тато каже, то так має бути. Не нехтують і моїми проханнями про допомогу. І якщо щось не так, я ніколи не кричу, а пояснюю дітям. Добрим словом, а не палкою чи криком, можна досягти значно більше у стосунках з дітьми. Я точно знаю, сама виросла не битою, то й з синами намагаюся порозумітися ласкою, добрим словом.

По-друге, привчаємо дітей до роботи, аби вони розуміли, що, де, і як береться, цінували те, що мають.

По-третє, вчимо бути відвертими, підтримувати та допомагати один одному. Бо в дорослому житті дуже важлива підтримка близьких.

А загалом, як на мене, говорить Євдокія Петрівна, у сімейному вихованні найважливішим є приклад дорослих. Бо модель сім’ї діти черпають з середовища, в якому зростають. Родина Ташків можуть з певністю назвати себе щасливими, адже у їхній родині панує атмосфера тепла, любові, доброти й взаємодопомоги.

А на завершення, хочеться дійсно підкреслити слова Євдокії Петрівни, що саме діти уважно придивляються до поведінки своїх  батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їхня свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. Недаремно в народі кажуть: "Живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей"…

Директор РЦ СССДМ

Тетяна Фаренюк