Як передати землю громадам?

06.09.17

Децентралізацію називають реформою №1 в Україні. Головна її мета – надати громадам повноваження та ресурси для оптимального управління власним розвитком. Перший етап реформи – фінансовий – пройшов швидко та успішно. Бюджети громад значно збільшилися. Проте громади зможуть створювати та реалізовувати справді стратегічні програми розвитку лише після отримання контролю над головним ресурсом – землею.

Зараз завдання передачі повноважень з управління земельними ресурсами актуалізувалося. Міністерство регіонального розвитку та будівництва розробило новий законопроект, що нарешті вирішить застарілу проблему. Про особливості та нововведення проекту закону розповідає експерт Проектного офісу секторальної децентралізації з питань земельних відносин при міністерстві Олег Проценко.

Як передати землю громадам? Земля – найголовніший ресурс для розвитку громад. Адже новостворені об’єднані громади повинні мати ресурси для свого ефективного розвитку. А питання належності земель за межами населених пунктів – ключовий стимул та чинник для успішного формування базового рівня місцевого самоврядування.

При цьому Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні передбачає: «Визначення матеріальною основою місцевого самоврядування майна, зокрема землі, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст (у комунальній власності), об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, району, області, а також належної бази оподаткування».

Слова влади повинні співпадати з діями, отже час передати землі державної власності до сфери управління громад. Тобто саме громада має вирішувати: чи передати в оренду, чи віддати під приватизацію, чи дати дозвіл на спорудження підприємства (промислового, логістичного, рекреаційного) на цій землі.

Навіщо ще потрібне розпорядження? Воно дає чітке розуміння, хто власник або орендар, хто платитиме з неї податки. А також створити умови, щоб орендар землі вкладав не лише в вирощування, а й переробку продукції. А це вже – робочі місця і податки (ПДФО) до місцевого бюджету.

Вже два роки на розгляді парламенту – законопроект №4355 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням та охороною земель». Проте за цей період до проекту накопичилися занадто багато правок. Тому міністерство розробило новий законопроект щодо передачі об’єднаним територіальним громадам повноважень з розпорядження землею на усій своїй території, тобто і за межами населених пунктів.

Саме у цьому проекті детально описана процедура передачі державної землі від Держгеокадастру до громад. Зокрема, проектом пропонується встановити, що землі державної власності за межами населених пунктів передаються у власність територіальних громад, які об’єднались відповідно до закону, та визначити порядок такої передачі.

Про яку землю йдеться і скільки вона коштує? Всього в країні налічується понад 60 млн га землі, з яких більше 70% (42 млн га) – землі сільгосппризначення, розташовані за межами населених пунктів. З них 32 млн га розпайовані. Проте ще 10,5 млн га – досі державні. Й суттєва частина цих земель розташована в межах об’єднаних територіальних громад. Та громади ними не можуть розпоряджатися. Замість них землею розпоряджаються центральні органи влади.

Зараз, за даними ЗМІ, на сірому ринку ціна землі складає біля $1000/га. Проте це не межа. У Польщі, наприклад – $3000/га. За оцінкам експертів, найвищі ціни на землю – на Мальті та в Нідерландах (понад $45 000–60 000/га). У більшості західноєвропейських країн ціни коливаються від $15 000 до $30 000/га, а у Східній Європі – від $1000 до максимум $10 000/га. Деякі спеціалісти вважають, що за родючістю українська земля схожа на чорнозем у США (штат Айова) та Аргентині (LaPlata), де земля коштує у середньому $12 800/га (дані 2015 року).

Вартість землі

Джерело: voxukraine

Вартість оренди за кордоном також інша. Найвищий розмір орендної плати зараз у Данії, Ірландії та Нідерландах – понад $600/га на рік. Найнижчий – у Литві та Словаччині ($54/га та $26/га на рік).

Джерело: Євростат, Національний статистичний інститут Болгарії. Центральне статистичне, бюро Польщі, Німецька сільськогосподарська асоціація

В Україні орендна плата на землю в приватній власності коливалася біля $75/га перед знеціненням гривні, а в 2015 році становила близько $32/га (зі значними відмінностями в розрізі регіонів).

Скільки громади втрачають коштів? Міністерство постійно вивчає ситуацію в конкретних громадах та надає практичні рекомендації. Тож можна на прикладі окремої ОТГ показати суми збитків.

Візьмемо Тетерівську ОТГ. Центром громади є с.Тетерівка. Також до складу громади увійшли села Буки, Дениші, Корчак. Населення складає близько 7000 жителів. Тобто вона з категорії малих громад, яких у країні більшість.

Наочно це виглядає так:

Земельні ресурси на прикладі конкретної ОТГ

Джерело – liga.net

Впорядкування земельних питань містить великий потенціал збільшення надходжень до бюджету громади. Загальна площа ОТГ складає 22 736 га. За 2016 рік плата за землю склала 6,8% доходів бюджету – 1039 грн. При цьому щодо 64% земель с/г призначення, переданих у оренду, НЕ проведено нормативну грошову оцінку (потенційно – 300 000 грн), 25% земель в межах населених пунктів НЕ проінвентаризовані (потенційно – 125 000 грн), 50% земель за межами населених пунктів НЕ проінвентаризовані (потенційно – 350 000 грн).

Тож зараз 722 000 грн (5% від загального бюджету ОТГ) – плата за землю фактична за 2016 рік. А ще 775 000 грн – можливі додаткові доходи зі сплати за землю. Загалом потенційний ріст – 107%. Причому можна сміливо стверджувати, що така ситуація є типовою для країни, адже 65% ОТГ мають площу до 250 кв. км.

Якими є наступні завдання? Першочергове завдання земельної реформи – це передача державної землі громадам. Отримавши відповідні права, громади самі впорядкують, інвентаризують та реалізують на відкритому аукціоні орендні права на землю. Завдяки цьому громади отримають потужний фінансовий ресурс для свого розвитку.

Отже, найближчим часом необхідно:

·                                 Розробити та впровадити стратегію для взаємодії з парламентом для прийняття відповідних рішень щодо посилення повноважень ОТГ щодо розпорядження земельними ресурсами в межах їхньої юрисдикції.

·                                 Допомогти громадам довести рівень інвентаризованих земель до 100%.

·                                 Визначити комплексну планувальну документацію, яка передбачає архітектурну та земельну інформацію рівня громади та регіону.

·                                 Забезпечити передачу в оренду або продаж земельних ділянок комунальної та державної власності через механізм прозорих електронних аукціонів.

З 1 вересня в повному обсязі починає діяти Угода про асоціацію і зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Але незважаючи на завершальний етап набрання чинності цим документом, Україні навряд чи варто очікувати істотного збільшення товарообігу з Європою. Для цього українській владі варто почати нарешті відстоювати економічні інтереси держави, віддавши їм перевагу перед особистими політичними цілями.

Україна і ЄС підписали Угоду про асоціацію з ЄС ще в березні 2014 року. Фактично три роки пішло на ратифікацію документа всіма членами союзу – фінальну крапку було поставлено лише 11 липня 2017 року після голосування Ради Європейського союзу. Але буде помилкою вважати, що саме 1 вересня перед Україною відкриється вікно можливостей для торгівлі з Європою.

У чому суть новацій? Де-факто зона вільної торгівлі з ЄС уже працює півтора року. Частина угоди про асоціацію, що стосується зони вільної торгівлі, почала діяти ще 1 січня 2016 року. З 1 вересня ми зможемо говорити скоріше про політичне і юридичне завершення ратифікації документа. Усі зволікання були пов'язані виключно з позицією Нідерландів, які затягували схвалення саме політичної частини документа. До економіки ці розбіжності не мали жодного стосунку.

Проте, можна констатувати, що Україна нарешті закінчила тривалий політичний процес і тепер має можливість ставити перед собою нові цілі у взаємовідносинах з Євросоюзом. До речі, багато в чому це може бути пов'язано як з коригуванням Угоди про асоціацію, так і з укладанням окремих суто економічних угод. Це було б логічно, враховуючи нинішній стан торговельних зв'язків з ЄС, який поки складно назвати прийнятним для України.

Чого досягли? За півтора року роботи Зони вільної торгівлі частка українського експорту до ЄС суттєво збільшилася. Зараз на європейські країни припадає 39,8% всього нашого експорту. У грошовому еквіваленті це $4,8 млрд. Говорити про серйозність цього показника можна лише у відносних величинах, враховуючи, що в реаліях 2013 року таку суму навряд чи можна назвати проривом. Але якщо розглядати темпи зростання, то, безумовно, після кризових 2014–2015 років ефект Зони вільної торгівлі досить солідний: ЗВТ дає зростання 25–30% експорту на рік. У першому півріччі 2017 року експорт з України до ЄС зріс уже на 14,3%.

Проте варто враховувати характер цього експорту. Фактично йдеться про АПК, який дійсно цікавий європейцям, але – дозовано. Найбільше європейці купують курятину, яйця птиці, пшеницю, ячмінь, насіння олійних культур, рапсове масло, цукор і кондитерські вироби.

У січні–червні 2017 року обіг торгівлі сільськогосподарськими товарами між Україною та Європейським союзом склав $3,8 млрд. Позитивне для нашої держави сальдо перевищує $1,7 млрд. Це безумовний плюс. Проблема лише в тому, що вже в першому півріччі ми знову (як і минулого року) вичерпали практично всі безмитні квоти.

А це говорить про те, що реально скористатися можливостями ЗВТ можуть тільки великі гравці, у яких вибудувана своя система взаємин з європейськими партнерами. Інших на тлі аграрного буму може чекати криза перевиробництва. Залишається сподіватися лише на додаткові квоти, які дещо полегшать життя виробникам меду, томатів та низки інших сільгосппродуктів.

Як почуваються передові технології? Високотехнологічна продукція України не може похвалитися такими ж перспективами на європейському ринку. Обсяг експорту коливається на рівні $1,5 млрд на рік, але це питання не стільки до європейців, скільки до вітчизняних виробників. Якщо говорити про промислову продукцію (включаючи хімію і мінеральні добрива), то тут теж не все добре – падіння на 1,2%, якщо порівнювати з 2013 роком. Українська металургія, що приносила країні за кращих часів левову частку валютної виручки, поки теж стагнує, не адаптувавшись до нових цін на сировину.

У цілому, це все говорить не стільки про проблеми самої ЗВТ з ЄС (хоча тут ключове питання – квоти), скільки про відсутність в уряду чіткого бачення структури економіки України в найближчі роки. Зробивши ставку на АПК, влада не врахувала те, що ринок ЄС не потребує таких обсягів, а криза перевиробництва неминуче завдасть серйозного удару по вітчизняних виробниках. Втративши можливість отримувати гроші за рахунок сировинного експорту, ми так і не налагодили власне виробництво готової продукції з високою доданою вартістю, яка могла б зацікавити європейців (у цьому питанні корисний досвід тієї ж Туреччини).

У чому проблема? Україна поки вважає за краще користуватися економічними «кватирками» замість того, аби відкривати вікно економічних можливостей. Інакше пояснити наполегливе бажання збільшувати частку сільгосппродукції в структурі експорту складно.

Виробники і галузеві міністерства продовжують шукати легких шляхів. Обсяг продажів машин, обладнання та механізмів, а також електротехнічного обладнання до Росії за підсумками І кварталу цього року склав $251,9 млн, що на 31,2% більше, ніж за аналогічний період 2016 року. Це говорить про те, що багато виробників «тупцюють» на старих ринках збуту, чи то не отримуючи нових ввідних від уряду, чи то користуючись останніми можливостями експорту до РФ попри політичне підґрунтя. Хоча очевидно, що без комплексного політичного рішення щодо статусу торгових відносин з Росією цей сегмент перебуватиме в підвішеному стані з вельми неоднозначними перспективами.

Як вийти на новий рівень? Багато експертів говорять про серйозні перспективи на європейському ринку українського IT-сегмента. Це правда, але поки ми не зупинимо відтік фахівців і не вирішимо проблему оподаткування в цій галузі, про жоден комплексний стрибок годі й говорити.

Інший бік роботи ЗВТ з ЄС – споживчий. За півтора року українці так і не побачили довгоочікуваного дешевого імпорту, який міг би не тільки підживити спадну купівельну спроможність, а й відкрити можливості для малого та середнього бізнесу. Одна з ключових причин ситуації, що склалася, – протекціонізм внутрішніх гравців.