Ясна зоря української літератури
07.08.17
Тематична виставка, яка відбулася в дорослій районній бібліотеці, присвячена 110-й річниці з дня смерті Марка Вовчка. Відповідач Мулько Надія Арсенівна.
Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 (22) грудня 1833 року[4] в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові (1845).[5]. На формуванні поглядів майбутньої письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях її російських родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці).
В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі часто збиралися відомі письменники й фольклористи і саме там, у 16 років, Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи з Опанасом Маркевичем у 1851—1858 у Чернігові, Києві, та Немирові, Марія глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.
Збірка перших україномовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», "Козачка, «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» тощо), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові письменниця почала писати повість «Інститутка» яка пізніше з'явилася у журналі "Основа" й яку вона завершила наступного року в Петербурзі.
У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем. У 1859 році у Москві з'являються друком більшість її перших оповідань російською мовою у збірці «Рассказы из народного русского быта» (укр.Розповіді з народного російського життя, 1859). У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. По-дружньому прийняла співвітчизницю громада російських літераторів, зокрема Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв, Олексій Писемський, та Едвард Желіговський-Сова. В 1859 році Марковичі поїхали за кордон, але скоро Опанас Маркевич повернувся звідти сам один. Більше з жінкою й сином він уже й не бачився, хоча і посилав ще кілька років гроші за кордон для сім'ї надіючись на повернення своєї жінки, але так і не дочекався ні жінки, ні сина. Останні роки свого життя Опанас Маркевич провів у скрутних обставинах, розбитий морально, і помер на самоті 1867 року в Чернігові в земському шпиталі.[6]
Під час перебування в 1859—1867 за кордоном Російської імперії (Франція, а також Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Дмитром Менделєєвим, Олександром Бородіним, Іваном Сєченовим. За сприяння Івана Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, Олександром Герценом, та Левом Толстим. Також Вовчок пише оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги» П.-Ж.Сталя (Етцеля).
За кордоном Вовчок зустрічалася з чеськими письменниками Йосифом Фрічем, Яном Нерудою та була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Згодом, письменниця брала участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовувала для «Колокола»матеріали політично-викривального характеру.
Повернувшись до Петербурга у 1867 році, Вовчок почала свій плідний внесок у російську літрературу. Вовчок написала наступні повісті російською: «Жили да были три сестры» (укр. Жили були три сестри), «Червонный король» (укр. Чирвовий король), «Тюлевая баба» (укр. Тюлівське бабище), «Глухой городок» (укр. Глухе містечко). Вовчок зблизилася з видавцями Журналу «Вітчизняні нотатки» (рос. Отечественные записки) М.Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним, Г.Єлисеєвим, вела в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікувала свої оригінальні російськомовні твори й переклади європейських класиків з французької, англійської, німецької, польської на російську.
У 1867—1872 роках Вовчок яскраво розкрила свій талант письменниці російської прози. У журналі «Вітчизняні нотатки», вона надрукували свої російські романи «Живая душа» (укр. Жива душа), «Записки причетника» (укр. Нотатки паламаря), «Сельская идиллия» (укр. Сільська ідилія). Також в цей період вона переклала російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, 15 романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины», (укр. Похмурі картини)), редакторка петербурзького журналу «Переклади кращих іноземних письменників» (рос. Переводы лучших иностранных писателей, 1871—1872). До участі в журналі вона залучила багатьох жінок-перекладачок з провінції.
Після набуття значного розголосу так званого "плагіату" Вовчок та краху в зв'язку з цим журналу "Переклади кращих іноземних письменників", Вовчок 1872року виїзжає з Петербурга та оселяється в маєтку своїх знайомих у Тверській губернії. Мешкаючи відтак у «провінції», продовжувала писати російською мовою. Зокрема, у цей час з'явилися її романи й повісті «Теплое гнездышко» (укр. Тепле гніздечко, 1873), «В глуши» (укр. У дичині, 1875), «Отдых в деревне» (укр. Відпочинок у селі, 1876—1899).
1878 — вдруге виходить заміж за значно молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка, відтак протягом наступних 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії (Ставрополь, Богуслав, Нальчик). Зокрема, у 1887-1893 — у с. Хохітва (Київська губернія). Згодом сім'я Лобач-Жученків оселилась у російському місті Нальчик Терської області й прожили там аж до самої смерті Марії Лобач-Жученко. Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.
