22 липня звільнено Сєвєродонецьк, Попасну та Соледар
22.07.20
У травні 2014 року Сєвєродонецьк захопили бойовики «ЛНР». Понад два місяця вони тероризували місцеве населення. У липні сили сектору «А» розпочали операцію з визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Після Рубіжного настала черга Сєвєродонецька. 22 липня підрозділи Національної гвардії України, Збройних сил України та добровольчих батальйонів атакували збройні формування «ЛНР» з двох боків. У другій половині дня дві колони сил АТО – одна з боку Старої Краснянки, а друга з Варварівки – увійшли в Сєвєродонецьк. Під час короткої, але запеклої перестрілки із застосуванням стрілецької зброї, гранатометів, важкої бронетехніки і авіації українські війська визволили місто.
Цього ж дня сили АТО звільнили Соледар (Донецька область) і Попасну (Луганська область).
«Хаскі», батальйон «Чернігів», про звільнення Сєвєродонецька:
«...Ще вчора ми заходили в Рубіжне, а сьогодні вже в Сєвєродонецьк. Заходили вже, в принципі, без бою. Сепаратисти вночі пішли з міста. Особливих боїв не було, там пару пострілів… Найбільший бій, який був, і найважчий - це був на в'їзді в Сєвєродонецьк, на розвилці, на мосту. Його підірвали повністю. Потім невелика наша група людей разом із есбеушниками і вояками увійшла до Сєвєродонецька, а особисто я поїхав з хлопцями до Лисичанська».
Богдан Макаров, командир танкового екіпажу 51-ї ОМБр, про звільнення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації:
«Всередині липня ми виїхали на Рубіжне, а потім на Воєводівку, що поблизу Сєверодонецька. На блок-посту зайняли оборону. Простояли два чи три дні, окопалися, техніку сховали. Там ми стояли в 700 метрах від блок-посту ворога…
Дуже страшно було, коли ми отримали наказ іти вперед…
Ми вийшли виконувати наказ о п’ятій ранку 19 чи 20 липня. Зв’язку з командиром не було, тому працювали із закритими очима. Гаубиці на блок-посту не було, під мостом стояла ворожа БМП-2. Вона явно була не робоча. Життя там не було ніякого. Броню ми знищили про всяк випадок і почали знищувати дзоти. Людей я там взагалі не бачив. Пізніше сказали, що коли ми почали рух, вони відійшли. Хоча я добре знаю, що напередодні по нас стріляли саме з того боку.
Відходячи, ворог підірвав міст. Відпрацювавши з дороги, я виїхав на залізничну колію, яку ворог раніше підірвав, готуючи відхід своїх військ та роблячи перешкоди. Перед нами стояв один вагон. Розуміючи, що колії можуть бути ще замінованими, під’їхали до нього впритул і почали пхати його, щоб він зірвався першим. І вибух таки пролунав. Вагон упав на бік.
Там я вистріляв до десяти танкових снарядів. Знищував усе, що могло нам загрожувати. Під’їхала БМП з кулеметом 30-го калібру. На блок-посту висів прапор так званої Новоросії. По ньому дали декілька черг з кулемета. Коли пішла піхота, я почав пересування по залізничній колії. Піхотинці зачистили, все перевірили. Військ там не було. Підійшла Нацгвардія, зайняла оборону. А ми чекали, куди далі висуватися. Через лічені години ми отримали команду здійснити пересування в напрямку самого Сеєєродонецька, до Лисичанська».
Володимир, батальйон «Донбас», полк «Азов» (із книги «Усна історія російсько-української війни (2014-2018 роки. Випуск 4»), про штурм Попасної:
«Третій штурм у нас був вдалим, бо працювали уже із артилерією нашою з ЗСУ... Коригував вогонь артилерії ЗСУ командир нашого підрозділу першої штурмової роти – позивний «Тур». Коригування проходило в такому режимі. Хлопці по мобільному: «Хлопці, 50 метрів ліворуч, 10 метрів праворуч». Артилерія відпрацювала по блокпостах і ми почали заходити в Попасну. Там дуже швидко. Вони оборону не намагалися тримати, всі тікали із міста. Деякі не встигли, в окопах залишились.
У Попасній, коли ми вже проводили зачистку міста, дуже багато людей із підвалів подіставали. Вони там сиділи між другим невдалим штурмом і третім. Десь тиждень працювала артилерія: як наша по їхній стороні, так і їхня...».
